З життя композиторів України
На цій сторінці ви можете познайомитись з життям і творчістю композиторів України
Біографія А.Веделя
Артемій Ведель (1767-1810)
Артемій Лук’янович Ведель народився в Києві приблизно в 1767 році в міщанській родині. З дитинства мав чудовий голос. Вступив до академічного хору, потім у Київську духовну академію. Навчаючись у філософському класі, став регентом академічного хору. Спеціальної музичної освіти він не мав – все осягав практично, і дуже успішно: навіть був у студентському оркестрі першим скрипалем-солістом.
Слава про чудесний тенор Веделя йшла далеко за межі Києва, і московський генерал-губернатор Єропкін виписав його до Москви. По смерті останнього Ведель в 1794 році повернувся назад до Києва, де генерал Леванідов запросив його керувати хором, присвоїв звання поручика, потім капітана і зробив своїм ад’ютантом.
Хор швидко став кращим у Києві. Це період гучного успіху і розквіту композиторського таланту Веделя.
У 1795 році Леванідова призначили в Харків, і Ведель переїздить туди. Турчанинов, колишній його улюблениий учень, який жив кілька років з ним разом, зображує його у своїх мемуарах як чоловіка високорелігіозного, цнотливого, істинного постника і аскета в умовах мирського життя. Перебуваючи на військовій службі, Ведель вів замкнутий і споглядальний спосіб життя, уникав товариства і розваг. Удома займався написанням музики, читанням і молитвою. Щодня ходив до церкви, часто причащався, не їв м’яса, спав на грубому повсті.
У 1798 році Ведель звільнився, залишив усі атестати і чини, роздав майно, повернувся до Києва і почав юродствувати. Юродство він розумів як вищий подвиг самозречення, добровільне мучеництво. Його вважали божевільним, але люди, котрі його знали (Турчанинов, прот. І. Леванда) були впевнені, що юродство це – добровільне та свідоме. Незабаром він вступив послушником у Києво-Печерську Лавру, продовжуючи і тут поводитися дивно. Але композиції і в цей час Ведель не залишав.
За деякими джерелами, Ведель помер в 1806 році в інвалідному будинку, але по Турчанинову (що більш заслуговує довіри) – у 1810 році, В батьківському домі, куди переїхав за кілька днів до смерті. Поховання було вельми багатолюдним і урочистим. Однак, через чверть століття, Турчанинов, побувавши проїздом у Києві, вже не зміг відшукати його могилу.
Музика Веделя відрізняється, при повному підпорядкуванні пануючому тоді “італійському” стилю, великою відвертістю, увагою до молитовного тексту, піднесеною сентиментальністю та мелодійністю. Композитор намагався узгодити музику з текстом, відшукати релігійному молитовному змісту відповідні рухи мелодії, – описати чи ілюструвати текст музикою. Як людина глибоко релігійна, Ведель мав духовну потребу відображати в музиці найпотаємніші порухи душі. Взагалі ж у музиці Веделя переважає ліризм, часто наївний, але щирий.
Найбільшою популярністю користується концерт Веделя (для чоловічого тріо) «Покаяння відкрий мені двері». Це твір неодноразово був редагований різними композиторами, а аранжування для змішаного хору міцно увійшло в репертуар багатьох церковних хорів. Хоча цей піснеспів є стихирем і займає в богослужінні строго визначене місце, Ведель написав його як концерт. Незважаючи на заборони і відсутність публікацій, деякі твори Веделя (насамперед “Покаяння”) стали чи не обов’язковою частиною репертуару багатьох церковних хорів і залишаються такими донині. Хоча з інших творів Артемія Веделя до наших днів у практиці церковних хорів залишилося дуже небагато, майстерне виконання їх під керуванням автора, який сам був чудовим співаком, сприяло збереженню і прославлянню цих творів.
Біографія М. Лисенка
Микола Лисенко (1842-1912)
Народився видатний український композитор 10 березня 1842 року у с. Гриньки, що на Полтавщині, в заможній родині – батько служив полковником, а мати походила з поміщицького роду.
Значення творчості “класика української музичної культури” Миколи Лисенка важко переоцінити – адже широта таланту не обмежувалася лише написанням творів, – вже навчаючись у Харкові в гімназії, 1855 р. (Дмитрієв та Вільчек – його перші педагоги), він стає відомим піаністом – у його репертуарі твори Моцарта, Бетховена, Шопена, імпровізації народних українських пісень. У 1860-му році, перевівшись в Київський університет, він бере активну участь у громадському житті – займається етнографічною роботою, викладає в недільних школах, створює та керує студентським хором, організовує концерти.
Його сатирична опера-памфлет «Андріашіада» викликала в Києві громадський резонанс. У 1867-69 рр. Лисенко навчається в Лейпцігу, у консерваторії, де остаточно зміцнився в намірі присвятити своє життя служінню українській музиці. Виходять його дві збірки українських народних пісень, і він починає роботу над масштабним (83 вокальних твори) циклом «Музика до “Кобзаря”» Т. Г. Шевченка. Українська поезія, дружба з М. Коцюбинським, Л. Українкою, І. Франком стає могутнім художнім поштовхом для творчості Лисенка. Саме через українську поезію входить в його творчість тема соціального протесту, що визначила ідейний зміст багатьох його творів, починаючи з хору «Заповіт» (на вірші Шевченка) і закінчуючи піснею-гімном «Вічний революціонер» (на вірші Франка), яка вперше прозвучала в 1905 р., а також оперою «Енеїда» (за І. Котляревським, 1910 р.) – найлютішою сатирою на самодержавство.
У 1874-76 рр. Лисенко займався в Петербурзі у М. Римського-Корсакова, зустрічався з членами «Могутньої купки», багато часу і сил віддавав роботі в Музичному відділі Соляного містечка (місце промислових виставок, там влаштовувалися концерти), де безкоштовно керував аматорським хором. Досвід російських композиторів, засвоєний Лисенко, виявився досить значним. Він дозволив на новому, більш високому професійному рівні здійснювати органічне злиття національних і загальноєвропейських стильових закономірностей.
Композитор вів величезну роботу по збиранню, вивченню і пропаганді українського фольклору, вбачаючи в ньому невичерпне джерело натхнення і майстерності. Він створив численні обробки народних мелодій (понад 600), написав кілька наукових праць, серед яких найбільш значний реферат «Характеристика музичних особливостей малоросійських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм» (1873). Його рівною мірою цікавив фольклор інших народів. Він записував, обробляв, виконував не лише українські, а й польські, сербські, моравські, чеські, російські пісні, а керований ним хор мав у своєму репертуарі професійну музику європейських композиторів від Палестріни до К. Сен-Санса. Лисенко стає першим інтерпретатором в українській музиці поезії Г. Гейне, А. Міцкевича.
Оперна творчість композитора знаменує собою появу українського національного музичного театру. Лисенко написав 10 опер, серед яких найвідомішими, та популярними й зараз є лірико-побутова комічна опера “Наталка-Полтавка” (1889 р.), основою для якої послужила однойменна повість І.Котляревського, та народна музична драма “Тарас Бульба” (1890 р.) – за Гоголем. Незважаючи на активну підтримку російських музикантів, особливо П. Чайковського, ця опера за життя композитора поставлена не була, і слухачі познайомилися з нею тільки в 1924 р.
Також відомі дитячі опери композитора – «Коза-дереза» (1880), «Пан Коцький» (1891), «Зима і Весна» (1892)…
Серед невеликої кількості духовних творів – “Боже, Великий, Єдиний” – напевно найвідоміший, його зараз можна почути чи не на кожній літургії.
Фортепіанна творчість Лисенка представлена циклами мініатюр - «Альбом літа 1900», «Альбом особистий» та ін. Великі твори – “Українські рапсодії”, “Українська сюїта”…
Багатогранна громадська діяльність Лисенка. Він першим організував в Україні аматорські хорові колективи, їздив з концертами по містах і селах. За активної участі Лисенка в 1904 р. в Києві була відкрита музично-драматична школа (з 1918 р. – музично-драматичний інститут його імені), в якій отримав освіту найстаріший український композитор Л. Ревуцький. У 1905 р. Лисенко організував товариство «Боян», через 2 роки – Український клуб з музичними вечорами.
Будучи “неугодним” імперському режиму, композитора у 1907 році заарештовують. Помирає М.Лисенко в Києві, в 1912 році, де й був похований (на Байковому кладовищі).
Микола Леонтович
Творець класичних зразків української хорової музики. Автор численних обробок українських народних пісень, оригінальних творів. Найпопулярніші: "Праля", "Козака несуть", "Щедрик", "Дударик", "Піють півні", хори "Льодолом", "Літні тони", "Моя пісня" тощо.
Перейти до списку пісень >>
Дати життя: 01.12.1877 - 23.01.1921
Місце народження: с. Монастирок на Вінничині
Біографія
Леонтович Микола Дмитрович народився 1 грудня 1877 року в селі Селевинцях Брацлавського повіту Подільської губернії в сім'ї сільського священика. Раннє дитинство пройшло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту. Початки музичної освіти Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі, був досить освіченою людиною, деякий час керував хором семінаристів. Мати, яка мала чудовий голос і любила співати, прищепила йому любов до української народної пісні. Брат Олександр і сестри Марія та Олена також з дитинства навчалися музики й стали співаками та музикантами.
У 1887 році Леонтович вступив до Немирівської гімназії. 1888 року, через брак коштів на навчання, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував нотний спів і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах. 1892 року Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії, де вивчав теорію музики, хоровий спів у Є.Богданова - вихованця навчальних класів Петербурзької придворної капели, та І.Лепехіна, диригента чоловічого хору в Кам'янці-Подільському. У семінарії Леонтович опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти записані у селі Білоусівці Брацлавського повіту, куди переїхали батьки, народні мелодії, беручи за взірець обробки М.Лисенка, які були в той час дуже популярними. У семінарії нерідко керував хором семінаристів, у виконанні якого вперше прозвучали його обробки пісень "Гандзя", "Ой чия ж то причина, що я бідна дівчина". 1898 року Леонтович закінчив духовну семінарію й вирішив працювати вчителем у сільських школах і водночас самотужки удосконалювати свою музичну освіту. У селі Чукові він організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п'єси російських та українських композиторів.
1901 року він видав перший збірник пісень з Поділля. 1903 року вийшов другий збірник подільських пісень з посвятою М.Лисенкові. У 1904-1905 роках під час літніх канікул Леонтович складає при Петербурзькій придворній капелі іспити на звання регента хору. Восени 1904 року залишає Поділля і переїздить на Донбас, на станцію Гришине, де влаштовується викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Під час революційних подій 1905 року Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах проти російського самодержавства. Діяльність Леонтовича привернула увагу поліції, й він змушений був повернутися на Поділля, у місто Тульчин, де викладав музику і спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. З 1909 року Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики Б. Яворського, якого він періодично відвідує у Москві та Києві. У той час створив багато хорових обробок, зокрема славнозвісний "Щедрик", а також "Піють півні", "Мала мати одну дочку", "Дударик", "Ой зійшла зоря" та ін. У Тульчині знайомиться з композитором Кирилом Стеценком. 1916 року разом з хором Київського університету виконує свою обробку "Щедрика", яка принесла йому великий успіх у київської публіки.
Із встановленням Української Народної Республіки Леонтович переїздить з Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор. Ряд його творів включили до свого репертуару професійні та самодіяльні колективи України. На одному з концертів великий успіх мала "Легенда" Миколи Вороного в обробці Леонтовича. Після приходу більшовиків Леонтович працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка, разом з композитором і диригентом Г.Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків. Під час захоплення Києва 31 серпня 1919 року денікінцями, які почали переслідувати українську інтелігенцію й шукали Леонтовича, щоб його заарештувати, змушений утікати до Тульчина. Засновує першу в Тульчині музичну школу. 1919-1920 року працює над першим великим симфонічним твором - народно-фантастичною оперою "На русалчин великдень" за однойменною казкою Б.Грінченка. Восени 1920 року в Тульчині відбулися гастролі хорової капели під керівництвом К.Стеценка та Павла Тичини як другого диригента. Під час концертів капели виконувалися твори Леонтовича. В останні місяці життя Леонтович закінчував оперу "На русалчин великдень". У ніч з 22 на 23 січня 1921 року композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий невідомим, який напросився в хату переночувати з метою пограбування.
Джерело: https://www.mincult.gov.ua/
Кирило Стеценко
Кирило Стеценко
Автор опер "Полонянка", "Кармелюк", "Іфігенія в Тавріді" та чотирьох дитячих опер, кантат, музики до вистав "Сватаня на Гончарівці", "Гайдамаки", "Про що тирса шелестіла", солоспівів. Кращі хорові твори - "Сон", "Веснонько-весно", кантати "Шевченкові", "Єднаймося" - увійшли до скарбниці української класичної музики.
Перейти до списку пісень >>
Дати життя: 24.05.1882 - 29.04.1922
Місце народження: с. Квітки Корсунь-Шевченківського району на Черкащині
Біографія
Кирило Григорович Стеценко народився у селі Квітки Черкаського повіту на Київщині в родині маляра-самоука. З 1892 учився в рисувальній школі М. Мурашка і Софійській духовній бурсі у Києві. З 1899 співав у хорі М. Лисенка, у якому пізніше був помічником дириґента. 1903 закінчив Київьку Духовну Семінарію і до 1907 навчався в Музично-Драматичній Школі М. Лисенка. 1907 заарештований за участь у громадській діяльності і висланий на Донеччину. З 1908 повернувся з заслання і навчав співу у Білій Церкві і Тирнові. 1911 висвятився на священника і отримав парафію на Поділлі. З 1917 працював у Києві в музичному відділі Міністерства Освіти; організував капелю ДУМКА, з якою подорожував по Україні. 1921 знову на парафії в с. Веприку на Київщині, де й помер.
Своєю творчістю й діяльністю Стеценко був продовжувачем національного напряму української музики, розпочатого М. Лисенком. Музичній мові Стеценка притаманні багатство мелодій і різноманітність гармонійних засобів. У його творчості важливе місце посідають сольоспіви (понад 30) на слова Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся тощо. Багатогранна хорова музика Стеценка: церковні твори (дві літургії, панахида), кантати, хори а капеля і з фортепіяновим супроводом та обробки українських народних пісень. Музика до п'єс ("Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка, "Про що тирса шелестіла" С. Черкасенка, "Бувальщина" А. Велисовського), опери (не закінчені "Полонянка", "Кармелюк"), драматична сцена "Іфіґенія в Тавріді" за драмою Лесі Українки, музика до поеми Т. Шевченка "Гайдамаки", дитячі опери ("Івасик-Телесик", "Лисичка, котик і півник"). Стеценко автор шкільних співаників.
Література:
1. Козицький П. Кирило Стеценко (спроба критично-біографічної характеристики) у ж. Музика, ч. 2 — 5. К. 1923;
2. Грінченко М. Кирило Стеценко — композитор (критично-життєписний нарис). X. — К. 1930;
3. Пархоменко Л. Кирило Григорович Стеценко. К., 1963;
4. Лісецький С. Риси стилю творчості К. Стеценка. К., 1977;
5. Федотов Є. Кирило Григорович Стеценко-педагог. К., 1977.
Джерело: Вікіпедія https://uk.wikipedia.org/
Дивіться також:
https://bezcenzury.com.ua/ua/archive/2148/2174/2175.html
https://memorial.org.ua/education/music/stecenko/1.htm
